Tours&Guides > Львів > Пішохідні екскурсії > Столиця Галичини і Володимирії (Гід екскурсовод Ярослав Вітів)


Столиця Галичини і Володимирії
(пішохідна екскурсія)
Львів, Львівська область, Україна, 79000
(Мова проведення екскурсій: Українська)

Опис екскурсії:

В часи Габсбургів Львів був одним із найбільших і найгарніших в імперії. Весь цей спадок перейшов до одного з найбагатших та найгарніших міст України тепер.

Екскурсія присвячена пам'яткам та історії, що творилась в часи Королівства Галичини та Володимирії (Волині).

Це піша екскурсія за наступним маршрутом: Оперний театр - пам'ятник Шевченку - Банківські ворота - Гауснерівська камяниця - Галицький сейм - Касино - Пошта - Палац Потоцьких - Бібліотека Оссолінеум - вулиця Академіцька - готель Жорж - пам'ятник Адамові Мицкевичу - Дім "Шпрехера".......

5 серпня 1772 в Санкт-Петербурзі була підписана російсько-австро-пруська конвенція про розділ. Тим не менш, австрійські війська перейшли польський кордон вже на 14 травня. У вересні, австрійське військо фельдмаршала Естергазі вторглась на терени Галичини.

15 вересня 1772 російські війська були виведені з міста. Тоді війська увійшли в місто австрійські загони генерала Андраша Гадіка. 16 вересня покинули Львів останні солдати польського коронного війська. Австрійці взяли владу над містом на протязі майже півтори століття. На окупованих землях Речі Посполитої було створено так зване Королівство Галичини і Лодомерії, назву якого пов’язують з Галицько-Волинським князівством. Його столицею і головним адміністративним центром австрійської частини став Львів.

Урочистості передачі влади австрійцями в місті відбулись 4 жовтня. Австрійці хотіли, аби їх учасники були переконані, що стаючи "підданими Святої Імператорської Величності, вони отримали вдачу". Міська рада з проконсулом (бургомістром) Львова, Войцехом Бемом клопотались, про звільнення від обов’язку прийняття присяги імператриці Марії-Терезії, зазначивши, що, попередньо радники прийняли присягу на вірність польському королю. 29 грудня 1773 року магістрат мусів прийняти присягу імператриці. У 1776 році Львів був 29500 жителів.

Львівська академія була перетворена в так звану Станову Академію. Імператор Йосиф II надав їй (1784) статус університету з чотирма факультетами: теології, філософії, права, медицини. Австрійці добились розпуску (ліквідації), більшості монастирів, проте тут існували резиденції трьох католицьких митрополій - латинської, вірменської та грецької.

Незважаючи на введення австрійського законодавства, введення німецької мови в якості офіційної, насаджування на більшість посад австрійців та чехів, Львів залишився центром польської та української культури. Тут працював (1795-1799) театр Войцеха Богуславського, який прибув незабаром після написання найбільш широко популярної комічної опери "Передбачуване диво, або Краков’яки і горяни" (1794). Постійний театр був побудований в місті в 1815 році.

Греко-католицька Генеральна духовна семінарія у Львові заснована 30 серпня 1783 року була призначена виховувати священиків із Галичини, Закарпаття, Пряшівщини, Крижевецької єпархії (Югославія), Трансильванії та Хорватії. Першим її ректором став пізніший галицький митрополит Антін Ангелович. В семінарії вивчали теологію. Його наступником був Іван Лаврівський (1773—1846). Семінарія стала духовною кузнею української еліти, зокрема і членів "Руської Трійці": Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича і Якова Головацького.
У жовтні 1848 року в будинках семінарії відбувся «Собор руських учених».
Під час війни з австрійцями, в червні 1809 року Львів звільнили війська Варшавського Князівства на чолі з князем Юзефом Понятовським. Тут недовго працював польський, тимчасовий Центральний військовий Тимчасовий уряд, під головуванням Станіслава Костки Замойського (1775-1856).

Інтервенція армії царя Олександра - формально союзника Наполеона, і підписання франко-австрійського договору в Шенбрунн (1809) змусило польську владу покинути Львів.

Тим не менш повставали нові підпільні організації для боротьби за незалежність, між іншими союзи та студентські організації (1817-1823), Національна рада (1848), що мала керувати повстанням в Галичині.

У 1817 році Максиміліан Йосиф Оссолінський (1748-1826) заснував у Львові бібліотеку, розміщену в пристосованих будівлях колишнього монастиря кармелітів черевичкових і костелу Святої Агнесси - Оссолінеум, відкритий для публіки в 1826 році. Установа займалась збором та зберіганням публікацій та давніх рукописів, колекції гравюр і малюнків, монет, медалей і марок, а також вела видавничу діяльність.

У першій половині XIX століття багато церков були демонтовані – перш за все церкви Святого Духа, Святої Катерини, Святого Станіслава, а також міських укріплень та мурів з Низьким Замком.

Вибух листопадового повстання (1830-1831) викликав чисельну еміграцію добровольців до лав повстанців. За даними офіційної австрійської статистики до повстанських лав вступив кожен четвертий львівський студент. До повстання приєдналась теж чимала група спольщених (часто в першому поколінні) австрійських урядників, викликавши неабияке здивування імператора Франца I.

До Львова прибуло багато повстанців з корпусу генерала Дверніцького, який опинившись в оточенні росіянами змушений був скласти зброю в нейтральній Австрії, а потім (15-16.IX.1831), солдати генерала Єроніма Раморіно.

Після придушення повстання московитами у Львові проводили надалі підпільну діяльність по боротьбі за незалежність. Тут діяли Союз друзів народу (1834) Франтішка Смольки. Переведено теж до Львова штаб-квартиру Товариства Польського Народу (1836-1837). 4 листопада 1844 в будинку Даровського, на розі вулиць Вірменської та Театральної відкрилася Технічна Академія – пізніше Львівська Політехніка (першим директором став Флоріан Шиндлер). У 1848 році на звістку про повстання у Відні, львів'яни звернулись до імператора з посланням, закликаючи до рівності перед законом, свободи слова, створення крайового парламенту. Вимагали відновлення польської мови в школах і державних установах. Вимагали теж скасування кріпосного права, формування уряду і національної армії. Звернення підписали 12 тисяч осіб: поляків, русинів, євреїв. 26 квітня делегація з Кракова і Львова на чолі з Юрієм Любомирським вирушила до Відня, де під впливом революційних настроїв у столиці Австрії розширений список вимог. Імператор пообіцяв відреагувати на прохання польської сторони. Незабаром відновлено польську мову в офіційні установи і скасовано цензуру. Губернатором Галичини призначено першого поляка, Вацлава Залеського. Львівські ліберали домагаючись скасування кріпосного права, створили Національну раду. Вступили до неї відзначені в листопадовому повстанні генерали Йосиф Бем та Йосиф Дверніцький. Пізніше, керівництво перейняли генерали Йосиф Залуський та Роман Вибрановський.

З 2 травня 1848 у Львові під час повстання "Весни народів" утворилася Головна Руська Рада, яка діяла до червня 1851 року .

У маніфесті від 10 травня 1848 Головна Руська Рада заявила про єдність усього 15-мільйонного українського народу і підтримала національні права всіх поневолених народів Австрійської імперії. Головна Руська Рада вимагала поділити Галичину на дві окремі адміністративні одиниці: східну — українську і західну — польську; об'єднати в одну провінцію українські землі — Галичину, Буковину і Закарпаття; викладання в школах та видання урядових розпоряджень, вести українською мовою.
Складалася Рада із 30 членів — представників греко-католицького духовенства та інтелігенції. Головою був обраний єпископ Григорій Яхимович, пізніше — крилошанин Михайло Куземський. Заступниками вибрали Михайла Куземського та Івана Борискевича, а секретарями — отця Михаїла Малиновського, Теодора Леонтовича. Рада поділялася на відділи політичних прав, шкільництва, селянських справ, фінансовий та ін. До Головній Руській Раді підпорядковувались «менші» ради. До пів сотні місцевих рад входило по троє представників від селян, міщан, шляхти, дяків і 18 представників від інтелігенції (в тому числі 10 священиків). Було створено національну Руську гвардію, а на Підкарпатті для боротьби з угорськими загонами — народну самооборону і батальйон гірських стрільців.

Головна Руська Рада організувала культурно-освітнє товариство «Галицько-Руську матицю» (1850), відкрила Народний Дім у Львові (1850). 19 жовтня 1848 скликала Собор руських учених, видавала першу в Галичині українську газету «Зоря Галицька».

Губернатор Галичини Франц Стадіон підхопив постулат про скасування кріпосного права, пропонуючи натомість виплату відшкодувань, що запевнило прийняття його пропозиції шляхтою. Селяни отримавши землю перестали підтримувати революційні рухи.

25 квітня імператор оголосив конституцію, яка забезпечувала свободи та автономію всім краям імперії, однак незабаром вирішили повторно використати армію, бомбардуючи Краків та чеську Прагу. Після капітуляції Кракова Національний комітет переїхав до Львова. Українські уніати направили петицію до імператора за допомогою і захистом проти гноблення поляками. Підтримка українського руху з тих пір став невід'ємною частиною політики Габсбургів.

У червні 1848 в імперії відбулися парламентські вибори. Учасниками були русини, міщани, а також представники поміщиків.

15 жовтня імператор у зверненні "До моїх народів", закликав опиратись революції. Після відбиття перших атак Національною гвардією австрійської армії, 2 листопада 1848 року австрійське військо під командуванням генерала Гаммерштейна розпочало облогу Львова. Коли згоріли численні будинки, у тому числі університет з великою бібліотекою і театром в колишньому храмі францисканського монастиря, Технічна Академія і будівля ратуші – Львів капітулював.

Розпочались репресії воєнного стану. Австрійці ліквідували підрозділи Національної Гвардії, призупинили видання і демократичних творів. Почалося будівництво цитаделі.

Проте місто продовжувала розвиватися. Відремонтовано ратушу, побудовано театр Скарбка (тоді один з найбільших в Європі), парки, нова будівля університету, пожежне депо, Будинок Інвалідів, муніципальний газовий завод. У під львівських Дублянах створено сільськогосподарську Вищу школу.

Засідаючи з 1861 року галицький парламент, ухвалив тут звернення-подяку до цісаря Франца-Йосифа (1866). Ослаблена в поразках у війні з Пруссією (1867) австрійська монархія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорщину. Визнаючи автономію Галичини (1867), імператор Франц-Йосиф дозволив запровадження польської мови в якості офіційної (поряд з німецькою) і вільний розвиток національних інституцій та культурних організацій.

Доба автономії була для Львова періодом динамічного розвитку. Зведено ряд будівель, включаючи Галицький Сейм і Оперу.

Львів був адміністративним центром Галичини. Тут діяли Галицький Сейм та Крайовий уряд.

В 1868 році у Львові на противагу антиукраїнським течіям у культурному житті: колонізаторській, підтримуваній цісарською владою — з одного боку, і москвофільській, — з другого виникло Товариство «Просвіта». Галицькі москвофіли, що займали тоді панівне становище у Львові, дуже ворожо сприйняли ідею створення Товариства.

Делегації поляків з територій під російським та прусським пануванням разом з мешканцями Львова взяли участь у формуванні Кургану Люблінської унії на горі Високий Замок, на відзначення річниці її підписання в 1569 році.

Львів повернув повне самоврядування на чолі з президентом у 1870.

Магістрат і громадськість Львова профінансували пам’ятники Олександрові Фредру, Яну III Собеському та Адаму Міцкевичу, потім Яну Кілінському, Олександрові Гловацькому, Корнелю Уєйському, Агенорові Голуховському та Франтішкові Смольці.

Львів став важливим науковим центром, завдяки університетові, який славився своїми професорами, як Симон Ашкеназі та Станіслав Закревський (історія), Освальд Бальцер- ініціатор товариства сприяння польської науки (пізніше наукового товариства у Львові) та Владислав Абрагам (історія права і політичного устрою), Малецький, Пілат та Брухнальський (польська філологія), Стефан Банах, Казимир Бартель, Гуго Штейнгауз, Станіслав Улям (математика), Айдукевич, Казимир Твардовський, Владислав Татаркевич, Тадеуш Котарбінський (філософія), Євген Ромер, Вонсович (географія), Бенедикт Дибовский – сибірський засланець, дослідник озера Байкал і Камчатки, Йодловський, Ташицький (мовознавство), Людвік Ридігер (хірургія).

Випускниками Львівської політехніки були Владислав Сікорський, Євген Квятковський, Ігнацій Мосціцький, Казимир Бартель, Андрій Морачевський, Тадеуша Бур-Коморовський, Беліна-Пражмовський (а також Симон Візенталь та Степан Бандера). Своїх випускників добре навчали теж Вища Аграрна Школа (з 1901 року університет сільського господарства), Торгова Академія (1889), Вища промислова Школа (1891) і єдина у своєму роді в цій частині Європи, Академія ветеринарної медицини.

У львівській загальній лікарні (колишній монастир Піярів) вперше в історії медицини, операційний зал був освітлений гасом.

Культурне життя Львова збагатили численні бібліотеки з часто унікальними колекціями: Оссолінеум, бібліотека Потурицька, Баворовських, Павліковських, Університетська, Політехнічна, Товариства імені Шевченка, Сеймова, Крайового уряду і міської ради, а також колекції музеїв та галерей: Любомирських, Дідушицьких, Промислової, Шкільної, Міської, Собєських, Лозинського, Українського та інших. З'явилися у Львові (1878), п'ять щоденних газет і 38 періодичних видань (також чеською, німецькою та українською мовами). У Львові в пасажі Гаусмана відбувся перший сеанс фільму (l896).

7 лютого 1867 у Львові було створено гімнастичне товариство «Сокіл», що займалось не тільки вихованням молоді фізично, але і займалось формуванням духу і сили волі і кувала кадри для організацій, що боролись за незалежність.
Львів був колискою польського і українського скаутського руху - місцем, де появились (1912) перші польські скаутські команди, утворені товаришами Олександром та Андрієм Малковським та українські, створені Олександром Тисовським.

У Львові появились перші польські спортивні клуби: Чорні та Погоня (1903).

Тут виходило чимало газет, зокрема і "Кур'єр Львівський", в якому дебютував Ян Каспрович, Владислав Оркан, Леопольд Стафф. Газета завжди стояла на демократичних принципах і була переважно газетою львівської інтелігенції. Серед численних дописувачів був, зокрема, Іван Франко, який після конфлікту з лідерами народовського руху втратив роботу у «Зорі». Співпраця з «Кур'єром» була для нього найбільш плідною з-посеред усіх польських газет — сюди він подав до друку близько 900 публікацій, і Франкові запропоновано навіть посаду кореспондента.

У 1861 році до Львова досягнула залізнична колія з Перемишля і Кракова. В наступних роках виникли чергові залізні дороги до Снятина та Чернівців (1866), через Красне в Золочів і Бродів (1869), Стрия (1873) і далі до Станіслава - (1884) через Раву-Руську в Белжець (1887), до Янова (1895), до Самбора (1903), до Підгаєць (1909), до Стоянова (1910).

Львів став також колискою національно-демократичного руху в Галичині. Після арештів багатьох активістів Національної ліги (в тому числі Роман Дмовський) переїхали до Галичини. У 1908 році у Львові появилась пов'язана з Юзефом Пілсудським та Владиславом Сікорським Товариство збройної боротьби, а потім Відділи Стрільців.

У 1880 році Львів нараховував понад 100 тисяч жителів. Протягом наступних 20 років населення подвоїлося. Поблизу Дрогобича і Борислава швидко розвинувся нафтогазоносний басейн. На рубежі 1893-1894 року в ознаменування 100-річчя повстання Костюшки появилась "Панорама Рацлавіцька", авторства Яна Стики (1858-1925), Войцеха Коссака (1857-1942) і Мюнхенського пейзажиста - Людвіка Боллера.
"Панорама" представила першу звитяжну битву воїнів Тадеуша Костюшки під час повстання 1794 року, що сталась під Рацлавицями. Полотно панорами – до сьогодні одна з найбільших в світі була 15 метрів у висоту і 116 метрів в довжину. Відкриття здійснив 5 травня 1894 року австрійський ерцгерцог Карл Людвіг Габсбург.

В рамках святкування також відкрито Загальну Крайову Виставку. В той же час у Львові пішов електричний трамвай, що заміняв кінний трамвай, що ходив трасою з Вокзалу Карла Людвіка через площу Голуховського, Галицьку і Бернардинський на площу Митну і через площу Краківську і вулицю Жолкевську.

На початку Першої світової війни, тут було сформовано Східний польський легіон та підрозділи Українських січових Стрільців, але вже 3 вересня 1914 царські війська зайняли Львів. Російська окупація тривала до червня 1915 року, коли місто звільнили австрійці. Тим часом до Львова завітав цар Микола II.

Після укладення договору в Брест-Литовську між центральними державами і урядом України, навесні 1918 року відбулось загострення польсько-українських стосунків. Поляки в численних демонстраціях висловили протест проти наступного розподілу своїх земель.

11 жовтня 1918, після проголошення Регенційною Радою створення незалежної Польської Держави.
Військова комісія Регенційної Ради доручила полковнику Владиславу Сікорському організацію підрозділів польської армії у Львові.

15 жовтня польські депутати Державної ради у Відні заявили, що відтепер вважають себе польськими громадянами.

У той же час 19 жовтня на нараді у Львові сформувалась Українська Національна рада, яка прийняла рішення про створення української держави, що охоплювала Східну Галичину аж по Сян.

20 жовтня 1918 під час зустрічі у великому залі Ратуші міська рада ухвалила рішення про повернення Львова до складу Республіки Польща.

Тривалість екскурсії: 4 годин

Максимальна кількість туристів
в екскурсійній групі: 55 осіб

Додаткові витрати: 81.29 гривень



більше: Екскурсії Львів Гіди Львів Автобуси Мінібуси Автомобілі: Львів

Гід екскурсовод:

Номер ліцензії (посвідчення гіда)

Lviv 0180

Ярослав Вітів



|